Казка про Думки, Еволюцію і Тишу.

Давним-давно, коли планета ще тільки починала своє існування, в розумі людей не було жодної думки. В ті часи люди жили щирим безтурботним життям, без викривлень та ілюзій, без оцінок і порівнянь. Для всіх існувала лише кришталево чиста свідомість і Живе Дихаюче Життя.

Та ось одного разу людству стало нудно. Вони відчули гостру потребу в розвитку. Тоді вони прийшли до найстарішого Мудреця на планеті і озвучили своє бажання. Мудрець вислухав їх і звернувся до Всесвіту.

— О, Велике Все, Що Знає Про Все! Ми б хотіли пізнати щось більше, ніж знаємо зараз. Чи можеш ти нам допомогти?

Всесвіт почув Мудреця, трішки подумав і викликав до себе Еволюцію.

— Прийшов твій час. Людство просить щось нове. Їм захотілось розвиватися.

Еволюція зраділа такій нагоді і одразу ж явила людям те, чого вони ще не знали — першу в світі Думку.

«Я мислю, отже я існую» — почув Мудрець у своїй голові і стрепенувся.

За все своє життя він чув лише тишу, а тут… Йому здалося, що поряд хтось є. Але озирнувшись навкруги, він нікого не побачив.

— Хто ти? — запитав мудрець.

— Я твоя Думка. Я живу в твоїй голові. Віднині ми будемо жити разом.

— Навіщо ти прийшла?

— Щоб дати тобі корисну пораду, як людство може розвиватися. Адже цього ти просив у Всесвіту.

— Дійсно. А що ти вмієш думати?

— Багато всього. Та найголовніше, що я хочу тобі повідати — як створити світло.

— Навіщо нам світло, коли у нас є сонце?

— Сонце світить вам лише вдень, а світло буде світити вам ще й вночі.

І думка розповіла йому все, що знала. Наступного дня у людства зʼявилося електричне світло.

Еволюція від радості, що у неї все вийшло, вирішила підкинути людям ще кілька корисних думок. Оселившись в людських головах, вони стали перетворюватися на геніальні відкриття.

Так на планеті зʼявилася купа зручностей, без яких люди вже не уявляли собі існування. А Еволюція підкидала їм ще і ще геніальних думок.

Спочатку це було надзвичайно круто. Думки жили в злагоді з людьми, допомагаючи їм розвиватися та впорядковувати їхні життя.

Але згодом їх стало так багато, що в головах людей забракло місця. Думки почали штовхатися, кричати та стрибати з однієї на одну, вимагаючи у своїх господарів уваги, визнання та першості.

Тим часом Еволюція була захоплена своєю місією. Однією з її найрозкішніших подарунків людству була Всесвітня інтернет-мережа. Це був справжній бум. Тепер люди могли дізнатися про все на світі, спілкуватися та бачити близьких, які знаходилися за тисячі кілометрів, замовляти квитки в інтернеті, купувати речі і навіть їжу.

Але разом з тим у мережі було так багато чужих думок, що люди геть втратили здоровий глузд. Кудись поділась їхня здатність відрізняти свої інсайти від чужих, правду від брехні, а найголовніше — вони остаточно втратили контакт з Реальним Живим Життям.

Настала Епоха Великого Хаосу.

Коли Еволюція схаменулася, було вже надто пізно. Замість того, щоб взяти з вселенської мережі найважливіше і навчитися бути свідомими та вибірковими, люди почали хапати все підряд. І це «все підряд» почало руйнувати їх. Лінь, Розхлябаність, Неуважність, Розосередженість, Неусвідомленість стали панами людських життів.

Деградація і Регрес потроху витісняли Еволюцію і Прогрес. А розумні та мудрі думки були нещадно виштовхані думками-паразитами, думками-брехнями та порожніми домислами.

Тоді Еволюція звернулася по допомогу до Всесвіту.

Всесвіт, почувши її розповідь, голосно засміявся і сказав, що він передбачав такий розвиток подій.

— Ти загралася, Еволюціє. А люди в гонитві за розвитком геть забули про Живе Життя. Людство може врятувати лише одне — зупинка думок в їхніх головах. Але їх стало так багато, що тепер невідомо, чи вдасться їм це зробити.

Він знову засміявся.

— Чому ти смієшся? Зараз не до жартів! Людство в біді і потребує допомоги! — образилась Еволюція.

— Я сміюся від того, що істина в простоті. Потрібно просто припинити потік думок і бути в тут і зараз. Але цього не станеться, доки керувати людством будеш ти і твої думки. Еволюція і зупинка несумісні. Розумієш?

— Але я не хочу покидати планету! Я виконую дуже важливу місію! — обурено вигукнула Еволюція.

— Всьому свій час. І зараз час для паузи. Якщо ти хочеш, щоб твої думки перетворювалися на геніальні відкриття, а не на купу мотлоху в людських головах, відступи. Перепочинь трохи.

Еволюція розгнівалася, тупнула ніжкою і пішла, гучно грюкнувши дверима!

І раптом все затихло.

……………………..

Дзень! Дзень! Дзень! — почулося звідусіль. Мільйони космічних дзвіночків враз пронизали вселенський простір.

Це бриніла Тиша.

На планеті стало тихо-тихо. Хтось сприйняв це як страшну порожнечу, а хтось як благодатний дзен. Ніде не було чути й звуку. Це була сама простота і невимушеність.

В цей момент зупинилися всі думки, і кожна людина пізнала справжнє тихе щастя.

«Щастя любить Тишу. 
А Тиша любить Щастя».

Такою була промова, яка прозвучала мільйонами космічних дзвіночків.

Ці слова відгукнулися в серці кожного.

В одну мить всі люди на планеті зрозуміли причину своїх нещасть — їм просто потрібно час від часу зупинятися, слухати себе і бути дуже обережними з думками.

З того часу кожна людина почала свято цінувати хвилини тиші. А премудрі думки, які надбала шляхом власного досвіду, складала у Скриньку Своїх Цінностей.

А Еволюція?

А Еволюція змирилася з тим, що її вихід на сцену був періодичним. Віднині вона вміла вчасно зупинятися і давати людям перепочити у щасливій тиші.

©️ ЭVA Іщенко 👑

!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!